+380662416770 nata1978@i.ua natalia.o.melnyk@gmail.com

Сторітелінг для бренду

Емоції продають. А що викличе приємні відчуття про ваш бренд, як не вдало вигадана й майстерно донесена клієнту історія. Це і є сторітелінг. Далі наведу приклад моєї роботи, виконаної як домашнє завдання на курсі “Риба”. Бренд впізнаєте самі.

Іван обвів поглядом спорожнілу кімнату. Без гаптованих скатертинок, вишитих подушечок, яскравих килимків та ажурних фіраночок вона осиротіла. Милі серцю дружини речі, які зберігали часточку її душі довгі роки, дбайливо впаковані. Він забере їх з собою. Як пам’ять про Катерину.

Чоловік зітхнув і присів на стілець. В кутику зморшок навколо очей застигла зрадлива сльоза. Плакати Іван ніколи не вмів. Не плакав, коли повернувся з малою Еммою після похорону дружини у цю кімнату. Не плакав, коли дівчинка своїм нестерпним характером доводила його до відчаю. Не плакав, коли одного дня Емілія виросла, зібрала свої речі й вийшла у доросле життя. Не плакав, коли нещодавно дочка подзвонила і сказала, що продає цю квартиру.

Тепер він житиме в іншому місці, що пасуватиме до його старості. Де саме ― не знав. Але це ― вже не важливо.

Тут наскрізь пропахло спогадами. Стілець, на якому Емілька гойдалася, нудьгуючи над уроками. Постійно сердився, ремонтуючи його. Шафа, дверцята якої обвисали від її недбало завішаного одягу. Наводити лад в її речах не мало сенсу. Надщерблене дзеркало в передпокої, надбита емаль кухонної мийки, старий подряпаний стіл, ― всі ці речі могли розповісти цілу історію про чоловіка, який понад усе на світі любив донечку. Але вони не вміли розповідати про любов. Він також. 

Емілія керувала автомобілем, водночас розмовляючи телефоном. Знала, що так не можна. Але одне з відділень йшло в мінус, потрібно терміново закривати. Зайві витрати не потрібні для розвитку бізнесу. Ситуація вимагала негайного рішення.

Нарешті припаркувалася у дворі старих п’ятиповерхівок, піднялась знайомими сходами старого під’їзду з брудними стінами й відчинила оббиті дермантином двері власним ключем. Зайшла в тісний передпокій і відразу побачила батька з дорожньою сумкою в руках. Хотіла сказати, що любить його. Але знову задзвонив телефон. Потрібно терміново змінювати постачальника, без її рішення ― ніяк. Емілія з телефоном біля вуха та дорожньою сумкою на плечі пройшла повз сусідку, не помітивши її. Старий батько плентався за донькою. Сусідка скрушно похитала головою.

Аня сиділа посеред великих коробок у своїй кімнаті, чемно чекала. Мама сказала, що тут нові меблі. І біле ліжко з ажурними бильцями, як у принцеси. Завтра прийде майстер і все складе. Але чекати довелося довго, мама поїхала ще вранці, і Аня не витримала. Почала шукати, як розпаковуються коробки.     

Нарешті минули велике місто, проїхали швидкісним шосе, потім столицею, і, наостанок, опинилися в тихому ошатному передмісті. Емілія зупинила автомобіль біля будиночка з великою мансардою. 

― Ми приїхали, татку, ― всміхнулась нарешті батькові, ― сьогодні просто шалений день, але я рада, що ти нарешті з нами.

― Це твій дім?

― Це наш дім!

Заклопотана дівчинка не чула, як повернулася мама, вже разом з дідусем. 

― Анно! Що ти наробила? Як майстер завтра розбере цей безлад?

Дідусь Іван сів на килимок поряд з внучкою і взяв до рук білі ажурні бильця.

― Це ж ІКЕА. Ми впораємося. Завжди мріяв змайструвати біле ажурне ліжко, як у принцеси.

Поки дідусь з внучкою складали меблі, Емілія розбирала милий серцю скарб, що залишився від мами. Від тих гаптованих скатертинок, ажурних фіраночок, вишитих подушечок, яскравих килимків новий будинок змінювався. Він перетворювався на дім. 

Того вечора  Іван вперше плакав від радості.

Того вечора  Катерина вперше всміхалася на фото, дивлячись на усіх разом.

Того вечора  Емілія вперше за довгі роки вимкнула телефон.

Того вечора Аня вперше солодко заснула у білому ліжку з ажурними бильцями, як у принцеси.

    ×

      ×